Опис Гленцет Едванс табл. N14

Склад:

діючі речовини:montelukast,levocetirizine;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить монтелукасту натрію еквівалентно монтелукасту10 мг, левоцетиризину дигідрохлориду 5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, двоосновний кальцію фосфат безводний, натрію кроскармелоза, гідроксипропілцелюлоза, магнію стеарат, Опадрі жовтий 13В52204 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол, оксид заліза жовтий (Е 172), полісорбат 80, оксид заліза червоний (Е 172)).



Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, гладенькі з обох боків.



Фармакотерапевтична група.Засоби, що діють на респіраторну систему.

Код АТХ R07A X.



Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Гленцет Едванс містить фіксовану комбінацію двох діючих речовин: монтелукасту і левоцетиризину - тому нижчеописані механізми дії кожної складової притаманні для препарату Гленцет Едванс.

Монтелукаст - селективний блокатор лейкотрієнових рецепторів. Цистеїнілові лейкотрієни (LTC4, LTD4, LTE4) - продукти метаболізму арахідонової кислоти, що вивільняються з різних видів клітин, в тому числі з опасистих клітин та еозинофілів. Ці ейкозаноїди зв’язуються з рецепторами цистеїнілових лейкотрієнів (CysLT). CysLT-рецептори типу 1 (CysLT1) у людини знаходяться в клітинах дихальних шляхів (в тому числі в клітинах гладких м’язів та в макрофагах дихальних шляхів), а також в інших прозапальних клітинах (включаючи еозинофіли та певні стовбурові клітини червоного кісткового мозку). CysLT-рецептори залучені у патогенез бронхіальної астми та алергічного риніту. Опосередковані лейкотрієном ефекти при бронхіальній астмі включають набряк дихальних шляхів, скорочення гладкої мускулатури, а також зміну клітинної активності, пов’язану з запальним процесом. При алергічному риніті CysLT-рецептори вивільняються зі слизової оболонки носа після впливу алергену під час реакцій гіперчутливості як негайного, так й уповільненого типів і асоціюються з симптомами алергічного риніту. Монтелукаст - активна при пероральному застосуванні сполука, яка зв’язується з високим ступенем афінності та селективності з CysLT1-рецепторами (що має перевагу перед зв’язуванням з іншими фармакологічно важливими рецепторами дихальних шляхів, такими як простаноїдні, холінергічні або β-адренергетичні рецептори). Монтелукаст пригнічує фізіологічну дію LTD4- та CysLT1-рецепторів без будь-якої агоністичної активності.

Монтелукаст блокує цистеїніл-лейкотрієнові рецептори дихальних шляхів, що було підтверджено його здатністю перешкоджати розвитку бронхоконстрикції, обумовленої інгаляцією лейкотрієнів LTD4 у хворих на бронхіальну астму. Навіть в таких низьких дозах, як 5 мг, монтелукаст надійно блокує спричинену LTD4 бронхоконстрикцію.

Левоцетиризин - активний R-енантіомер цетиризину, антигістамінний засіб. Основні його ефекти опосередковані селективним інгібуванням H1-рецепторів. Антигістамінна дія левоцетиризину була підтверджена в ході різноманітних досліджень із застосуванням експериментальних моделей на тваринах і людині. В ході дослідженьin vitro з вивчення зв’язування з рецепторами виявилося, що афінність левоцетиризину до H1-рецептора людини в 2 рази вища такої цетиризину (Ki = 3 нмоль/л проти 6 нмоль/л). Клінічне значення цих даних поки невідоме.

Фармакокінетика.

Монтелукаст

Абсорбція

Монтелукаст швидко абсорбується після перорального прийому. При застосуванні таблеток, вкритих плівковою оболонкою, по 10 мг дорослим натще середнє значення максимальної концентрації монтелукасту в плазмі крові (Cmax) досягалося через 3 - 4 години після прийому (Tmax). Середня біодоступність при пероральному застосуванні становить 64 %. Стандартний прийом їжі вранці не впливає на біодоступність та Cmax монтелукасту при пероральному прийомі. Прийом багатої на жири їжі вранці не змінював AUC монтелукасту в формі гранул для перорального прийому, однак концентрація Cmax після прийому їжі зменшувалася на 35%, а час Tmax подовжувався з 2,3 ± 1,0 години до 6,4 ± 2,9 години.

Розподіл

Більше ніж 99 % монтелукасту зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу монтелукасту в рівноважному стані становить в середньому від 8 до 11 літрів. В ході досліджень із застосуванням міченого радіоактивним ізотопом монтелукасту щурам було показано, що він проникає через гематоенцефалічний бар’єр у мінімальній кількості. Крім того, в усіх інших тканинах організму щурів концентрації міченого радіоактивним ізотопом монтелукасту через 24 години після введення дози були мінімальними.

Метаболізм

Монтелукаст у значній мірі метаболізується. В ході досліджень із застосуванням терапевтичних доз плазмові концентрації метаболітів монтелукасту в рівноважному стані не були виявлені у дорослих пацієнтів та у дітей. В ході дослідженьin vitro із застосуванням мікросом печінки людини було показано, що в метаболізмі монтелукасту беруть участь цитохроми CYP3A4 та 2C9. Клінічних досліджень впливу відомих інгібіторів CYP3A4 (наприклад кетоконазолу, еритроміцину) або 2C9 (наприклад флуконазолу) на фармакокінетику монтелукасту не проводилося. Згідно з результатами дослідженьin vitro з використанням мікросом печінки людини терапевтичні плазмові концентрації монтелукасту не чинять інгібуючої дії на цитохроми CYP3A4, 2C9, 1A2, 2A6, 2C19 та 2D6. В ході дослідженьin vitro було показано, що монтелукаст є потужним інгібітором цитохрому CYP2C8. Проте дані, отримані в ході клінічних досліджень лікарської взаємодії монтелукасту з розиглітазоном (маркерний субстрат - представник групи лікарських засобів, що метаболізуються головним чином за допомогою цитохрому CYP2C8), свідчать, що монтелукаст не інгібує CYP2C8in vivo і тому не очікується, що він буде виявляти будь-який вплив на метаболізм лікарських засобів, що метаболізуються за допомогою цього цитохрому.

Виведення

Плазмовий кліренс монтелукасту у здорової дорослої людини становить в середньому 45 мл/хв. Після перорального прийому дози міченого радіоактивним ізотопом монтелукасту 86 % мітки було виявлено в калі, отриманому протягом 5 днів після прийому, і менше 0,2 % мітки - в сечі. Ці дані у поєднанні з результатами оцінювання біодоступності монтелукасту вказують на те, що монтелукаст та його метаболіти майже повністю екскретуються з жовчю. Згідно з результатами декількох досліджень середній період напіввиведення монтелукасту з плазми крові у молодих здорових дорослих осіб становить від 2,7 до 5,5 години. Фармакокінетика монтелукасту майже лінійна при застосуванні пероральних доз до 50 мг. Під час застосування дози 10 мг монтелукасту 1 раз на день спостерігалося невелике накопичення вихідної речовини в плазмі крові (14 %).

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам з легкою або середньою печінковою недостатністю коригувати дозу не потрібно. Фармакокінетичний профіль монтелукасту у пацієнтів з більш тяжкими порушеннями функції печінки не оцінювався.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Монтелукаст та його метаболіти не екскретуються з сечею, тому фармакокінетичний профіль монтелукасту у пацієнтів з нирковою недостатністю не оцінювався. Корекція дози для таких пацієнтів не потрібна.

Левоцетиризин

Фармакокінетика левоцетиризину при його застосуванні у терапевтичному діапазоні доз у здорових дорослих осіб є лінійною.

Абсорбція

Левоцетиризин швидко й у значній мірі абсорбується після перорального прийому. У дорослих максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 0,9 години після перорального прийому таблетки. Коефіцієнт кумуляції після щоденного перорального прийому становить 1,12; при цьому рівноважний стан досягається через 2 дні після початку застосування. Максимальні концентрації звичайно становлять 270 нг/мл та 308 нг/мл відповідно після однократного та багатократного прийому добової дози 5 мг. Прийом їжі не впливав на ступінь експозиції (AUC) левоцетиризину у формі таблеток, однак при її застосуванні разом із багатою на жири їжею Tmax подовжувався приблизно на 1,25 години, а Cmax зменшувалася приблизно на 36 %. Таким чином, левоцетиризин можна застосовувати незалежно від прийому їжі.

Розподіл

Середній показник зв’язування левоцетиризину з білками плазми крові під час дослідженьin vitro варіювалося від 91 до 92 % незалежно від концентрацій, діапазон яких становив 90 - 5000 нг/мл і включав терапевтичні концентрації в плазмі крові. Після перорального прийому дози середній уявний об’єм розподілу становив приблизно 0,4 л/кг, що є типовим показником розподілу в загальній кількості рідини в організмі.

Метаболізм

У людини метаболізується менше ніж 14 % прийнятої дози левоцетиризину тому очікується, що відмінностями, що виникатимуть внаслідок генетичного поліморфізму або одночасного прийому інгібіторів печінкових ферментів, що метаболізують цей лікарський засіб, можна буде знехтувати. Шляхи метаболізму включають ароматичне окиснення, N- та O-дезалкілування і кон’югацію з таурином. Шляхи дезалкілування опосередковуються в основному цитохромом CYP3A4, тоді як у ароматичному окисненні задіяні множинні та/або неідентифіковані ізоформи CYP.





Виведення

Період напіввиведення з плазми крові у здорових дорослих осіб становить від 8 до 9 годин після перорального застосування. Середнє значення загального кліренсу левоцетиризину після перорального прийому становить близько 0,63 мл/кг/хв. Основний шлях екскреції левоцетиризину та його метаболітів - разом із сечею, цим шляхом виводиться в середньому 85,4 % прийнятої дози. З калом екскретується лише 12,9 % дози. Екскреція левоцетиризину відбувається шляхом як клубочкової фільтрації, так і активної канальцевої секреції. Нирковий кліренс левоцетиризину корелює з кліренсом креатиніну. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс левоцетиризину зменшується.



Клінічні характеристики.

Показання.

Фіксована комбінація монтелукасту та левоцетиризину призначена для зменшення симптомів, пов’язаних із сезонним та цілорічним алергічним ринітом, а також ринітом у хворих на бронхіальну астму.



Протипоказання.

Підвищена чутливість до монтелукасту натрію, левоцетиризину або цетиризину, а також до інших компонентів препарату. Препарат також протипоказаний при тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 10 мл/хв); при тяжкій спадковій непереносимості галактози, дефіциті ферменту лактози або порушеннях засвоєння глюкози і галактози.