Опис Еліфор табл. 0.05 №28

ЕЛІФОР

(ELIFORE)



Склад:

діюча речовина:desvenlafaxine succinate;

1 таблетка пролонгованої дії містить десвенлафаксину сукцинат в кількості, еквівалентній 50 мг або 100 мг десвенлафаксину;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH105), тальк, магнію стеарат, гіпромелоза 2208, 100000 CR; для таблеток по 100 мг: Opadry® II, 85F94527 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, FD&C Yellow #6/Sunset Yellow FCF Aluminum Lake (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172)); для таблеток по
50 мг: Opadry® II, 85F94487 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).



Лікарська форма.Таблетки пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 50 мг:світло-рожеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «50» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони;

таблетки по 100 мг: червонувато-оранжеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «100» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони.



Фармакотерапевтична група.Антидепресанти. Код АТХ N06A X23.



Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Точний механізм антидепресивної дії десвенлафаксину невідомий, однак є припущення, що він пов’язаний з потенціюванням серотоніну та норадреналіну в центральній нервовій системі за допомогою інгібування їх зворотного захоплення. Доклінічні дослідження продемонстрували, що десвенлафаксин є потужним і селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН).

Десвенлафаксин не виявляв вираженої спорідненості до багатьох рецепторів, у тому числі мускарино-холінергічних, Н1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторівin vitro. Десвенлафаксин також не проявляв чітко вираженої активності як інгібітор моноаміноксидази (МАО).

Фармакокінетика.

Фармакокінетика одноразової дози десвенлафаксину є лінійною і дозозалежною в діапазоні доз від 50 мг до 600 мг (що в 1-12 разів більше за рекомендовану затверджену дозу) на добу. При застосуванні один раз на добу рівноважна концентрація у плазмі досягається протягом приблизно 4-5 днів. У рівноважній концентрації накопичення багаторазових доз десвенлафаксину є лінійним і передбачуваним, з огляду на фармакокінетичний профіль одноразової дози.

Всмоктування

Абсолютна біодоступність Еліфору після перорального застосування становить близько 80 %.

Вплив прийому їжі

Вживання їжі з високим вмістом жиру (від 800 до 1000 кілокалорій) призводило до збільшення Cmax десвенлафаксину приблизно на 16 % і не впливало на АUC.

Розподіл

Об’єм розподілу десвенлафаксину в рівноважній концентрації становить 3,4 л/кг. Зв’язування десвенлафаксину з білками плазми становить 30 % і не залежить від концентрації лікарського засобу.

Виведення

Метаболізм

Десвенлафаксин насамперед метаболізується шляхом кон’югації [опосередкованої ізоформами уридин-5-дифосфату (УДФ)] і меншою мірою через окислювальний метаболізм. CYP3A4 бере участь в окислювальному метаболізмі (N-деметилювання) десвенлафаксину. Метаболічний шлях CYP2D6 не задіяний. Фармакокінетика десвенлафаксину була схожою у пацієнтів із повільним та швидким метаболізмом CYP2D6.

Виділення

Приблизно 45 % десвенлафаксину виділяється у незміненому вигляді з сечею протягом 72 годин після перорального прийому. Приблизно 19 % введеної дози виводиться у вигляді глюкуронідного метаболіту і < 5 % - у вигляді окислювального метаболіту (N,О-дидесметилвенлафаксин) із сечею.

Застосування пацієнтам особливих груп

Не спостерігалися клінічно значущі відмінності експозиції десвенлафаксину залежно від расової приналежності (у представників європеоїдної, негроїдної раси або латиноамериканців).

Дослідження in vitro

Згідно з даними, отриманимиin vitro, очікується, що препарати, які пригнічують ізоферменти CYP 1A1, 1A2, 2A6, 2D6, 2C8, 2C9, 2C19 та 2E1, не матимуть істотного впливу на фармакокінетичний профіль десвенлафаксину.

Десвенлафаксин не пригнічує ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2C8, 2C9, 2C19 CYP2D6 або CYP3A4.

Також десвенлафаксин не є індуктором CYP3A4.

Десвенлафаксин не є субстратом або інгібітором транспортера Р-глікопротеїну (P-gp).



Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування великого депресивного розладу (ВДР) у дорослих.



Протипоказання.

- Підвищена чутливість до десвенлафаксину сукцинату, венлафаксину гідрохлориду або до будь-яких допоміжних речовин у складі препарату Еліфор.

- Одночасне застосування інгібіторів МАО, призначених для лікування психічних розладів, або їх застосування протягом 7 днів після припинення лікування Еліфором. Застосування Еліфору протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО, призначених для лікування психічних розладів.

- Одночасне лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід, або внутрішньовенна терапія метиленовим синім.



Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лікарські засоби, які мають клінічно важливі взаємодії з Еліфором

Інгібітори моноаміноксидази (МАО),такі якселегілін, транілципромін, ізокарбоксазид, фенелзин, лінезолід, метиленовий синій.

Одночасне застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), включно з Еліфором, з інгібіторами МАО підвищує ризик розвитку серотонінового синдрому (див. «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання» «Особливості застосування»).

Інші серотонінергічні засоби,такі як інші СІЗЗС, ІЗЗСН, триптани, трициклічні антидепресанти, фентаніл, препарати літію, трамадол, буспірон, амфетаміни, триптофан і звіробій.

Одночасне застосування Еліфору з іншими серотонінергічними засобами підвищує ризик розвитку серотонінового синдрому.

Необхідний контроль симптомів серотонінового синдрому у разі одночасного застосування Еліфору з іншими засобами, які можуть вплинути на системи серотонінергічних нейромедіаторів. У разі розвитку серотонінового синдрому розглянути необхідність припинення лікування Еліфором та/або супутніми серотонінергічними засобами (див. «Особливості застосування»).

Препарати, що впливають на гемостаз,у тому числі нестероїдні протизапальні засоби (НПЗП), аспірин і варфарин та інші.

Одночасне застосування Еліфору з антитромбоцитарними або антикоагулянтними засобами підвищує ризик кровотечі. Це може бути зумовлене впливом лікарського засобу Еліфор на вивільнення серотоніну тромбоцитами.

Необхідний ретельний нагляд за пацієнтами, які отримують антитромбоцитарні або антикоагулянтні засоби, щодо появи кровотечі під час початку або припинення лікування Еліфором (див. «Особливості застосування»).

Препарати, які переважно метаболізуються CYP2D6,такі як дезипрамін, атомоксетин, декстрометорфан, метопролол, небіволол, перфеназин, толтеродин.

Одночасне застосування Еліфору підвищує Cmax та AUC препаратів, які переважно метаболізуються CYP2D6, що збільшує ризик токсичності препаратів - субстратів CYP2D6.

При одночасному застосуванні з Еліфором у дозі 100 мг препарати, які метаболізуються CYP2D6, слід призначати у звичайній чи меншій початковій дозі. Дозу цих препаратів необхідно зменшити наполовину при одночасному застосуванні з 400 мг Еліфору.

Лікарські засоби, які не мають клінічно важливих взаємодій з препаратом Еліфор

За даними фармакокінетичних досліджень, корекція дози не потрібна для лікарських засобів, які переважно метаболізуються CYP3A4 (наприклад, мідазолам), або лікарських засобів, які метаболізуються обома ізоферментами CYP2D6 та CYP3A4 (наприклад, тамоксифен, арипіпразол), у разі одночасного застосування з Еліфором (див. «Фармакологічні властивості»).

Алкоголь

Еліфор не збільшує спричиненого етанолом порушення психічних і моторних навичок. Однак, як і під час прийому інших препаратів, що діють на центральну нервову систему, пацієнтам слід рекомендувати уникати прийому алкоголю під час застосування Еліфору.

Вплив лікарського засобу на результати лабораторних досліджень

Повідомлялося про хибно-позитивні імунологічні скринінгові аналізи сечі на фенциклідин та амфетамін у пацієнтів, які застосовують десвенлафаксин. Це пов’язано з відсутністю специфічності скринінг-тестів. Хибно-позитивні результати аналізів можна очікувати протягом декількох днів після припинення прийому десвенлафаксину. Підтвердні тести, такі як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можуть відрізнити десвенлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.



Особливості застосування.

Суїцидальні думки та поведінка у дітей, підлітків і молодих людей

Пацієнти з ВДР, як дорослі, так і діти, незалежно від того, застосовують вони антидепресанти чи ні, можуть зіткнутися з посиленням депресії, виникненням суїцидальних ідей і поведінки (суїцидальності) або незвичайними змінами у поведінці, і цей ризик може зберігатися до настання стійкої ремісії. Відомо, що депресія та деякі інші психічні розлади є факторами ризику самогубства; самі ці розлади є його чіткими передвісниками. Однак антидепресанти можуть відігравати певну роль у посиленні депресії та появі суїцидальності у деяких пацієнтів на ранніх етапах лікування. Узагальнені аналізи короткострокових плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів (СІЗЗС та інших) продемонстрували, що ці препарати підвищують ризик суїцидальних думок і поведінки (суїцидальності) у дітей, підлітків і молодих людей (віком від 18 до 24 років) з ВДР та іншими психічними розладами. Короткострокові дослідження не показують збільшення ризику суїцидальності під час прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 24 років; спостерігалося зниження ризику суїцидальності під час прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 65 років.

Об’єднаний аналіз плацебо-контрольованих досліджень, проведених за участю дітей та підлітків з ВДР, обсесивно-компульсивними розладами (ОКР) або іншими психічними розладами, включав загалом 24 короткострокових дослідження 9 антидепресантів з участю більш ніж 4400 пацієнтів. Об’єднуваний аналіз плацебо-контрольованих досліджень, проведених за участю дорослих з ВДР або іншими психічними розладами, включав загалом 295 короткострокових досліджень (середня тривалість 2 місяці) 11 антидепресантів з участю більш ніж 77 000 пацієнтів. Спостерігалися значні відмінності щодо ризику суїцидальності між препаратами, однак з тенденцією до збільшення у більш молодих пацієнтів при застосуванні майже усіх досліджуваних препаратів. Спостерігалися відмінності абсолютного ризику суїцидальності при застосуванні за різними показаннями; найвищий рівень спостерігався при ВДР. Проте відмінності у ризику (препарати порівняно з плацебо) були відносно стабільними у вікових групах і при різних показаннях.