Опис Грипоцитрон Хот Оранж з віт.С пор. 4г №10

ГРИПОЦИТРОН ХОТ ОРАНЖ

(GRIPOCITRON HOT ORANGE)

Склад:

діючі речовини: paracetamol; ascorbic acid (vit C); pheniramine; phenylephrine;

1 пакет містить|утримують| парацетамолу| 500 мг, кислоти аскорбінової 50 мг, феніраміну| малеату| 20 мг, фенілефрину| гідрохлориду| 10 мг;

допоміжні речовини:сорбіт (Е 420), кислота лимонна безводна, сахарин натрію, лактози моногідрат, кислота янтарна, натрію цитрат|, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, жовтий захід FCF (E 110); ароматизатор «Апельсин», що містить мальтодекстрин, гуміарабік, кислоту аскорбінову, альфа-токоферол, сірки діоксид (Е 220).



Лікарська форма. Порошок для орального розчину.
Основні фізико-хімічні властивості:вміст пакету - суміш гранул і порошку рожевувато-оранжевого і білого кольору з фруктовим запахом.



Фармакотерапевтична група. Інші аналгетики та антипіретики. Аніліди. Парацетамол, комбінації без психолептиків|. Код АТХ N02В Е51.



Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Парацетамол чинить жарознижувальну, болезаспокійливу і протизапальну дію. Пригнічує синтез простагландинів у центральній нервовій системі (ЦНС) і блокує проведення больових імпульсів. Тривалість дії - 3-4 години.

Аскорбінова кислота посилює неспецифічну резистентність організму.

Феніраміну малеат - блокатор гістамінових Н1-рецепторів, зменшує проникність судин, усуває сльозотечу, свербіж очей і носа.

Фенілефрину гідрохлорид - α-адреноміметик, чинить судинозвужувальну дію, зменшує набряк слизової оболонки носа і придаткових пазух. Його дія настає швидко і продовжується близько 20 хвилин.

Фармакокінетика.Парацетамол добре абсорбується, проникає через плацентарний бар’єр, незначною мірою проникає у грудне молоко, метаболізується системою цитохрому Р450, виводиться нирками, період напіввиведення (Т½) - 1-4 години.

Аскорбінова кислота швидко абсорбується з травного тракту. Метаболізується у печінці, виводиться нирками.

Феніраміну малеат добре абсорбується з травного тракту. Метаболізується у печінці системою цитохрому Р450, Т½ - 16-18 годин, 70-83 % виводиться нирками.

Фенілефрину гідрохлорид метаболізується у печінці або у травному тракті, виводиться нирками.



Клінічні характеристики.

Показання. Симптоматичне лікування гострих респіраторних інфекцій і грипу:

· підвищеної температури тіла;

· головного болю;

· закладеності носа;

· нежитю;

· болю і ломоти у м’язах.



Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки та/або нирок; вроджена гіпербілірубінемія; дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; фенілкетонурія, алкоголізм; захворювання крові; лейкопенія; анемія; тяжкі форми аритмії, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця; гіпертиреоз; гострий панкреатит; гіпертрофія простати із затримкою сечі; обструкція шийки сечового міхура; пілородуоденальна обструкція; бронхіальна астма; закритокутова глаукома; феохромоцитома; тромбоз; тромбофлебіт; цукровий діабет; епілепсія; стани підвищеного збудження; порушення сну, супутнє лікування трициклічними антидепресантами, β-блокаторами, іншими симпатоміметиками, препаратами, що пригнічують або підвищують апетит, та амфетаміноподібними психостимуляторами; супутнє лікування та 2 тижні після застосування інгібіторів МАО.



Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні його з метоклопрамідом та домперидоном і зменшуватися при застосуванні з холестираміном (цей ефект незначний, якщо холестирамін застосовувати через 1 годину). При тривалому прийомі парацетамолу може посилюватися антикоагуляційний ефект варфарину та інших похідних кумарину і збільшуватися ризик кровотечі. При епізодичному застосуванні парацетамолу такий ефект не виражений. Барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу. Гепатотоксичні препарати збільшують імовірність кумуляції парацетамолу та передозування. Ризик гепатотоксичності парацетамолу зростає при прийомі препаратів, що індукують мікросомальні ферменти печінки (барбітурати; протисудомні - фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін та протитуберкульозні - рифампіцин, ізоніазид). Парацетамол знижує ефективність діуретиків, може подовжувати Т½ хлорамфеніколу; може індукувати метаболізм ламотриджину у печінці, у зв’язку з чим знижується його біодоступність і ефективність. При регулярному прийомі парацетамолу та зидовудину можлива нейтропенія і підвищення ризику ураження печінки. При прийомі пробенециду дозу парацетамолу слід зменшити, тому що він впливає на метаболізм парацетамолу. Парацетамол може впливати на результати визначення рівнів сечової кислоти фосфоро-вольфрамовокислим методом. Гепатотоксичність парацетамолу може посилюватися при тривалому або надмірному вживанні алкоголю. Не застосовувати одночасно з алкоголем. Слід бути обережними при одночасному застосуванні парацетамолу з флуклоксациліном, оскільки такий одночасний прийом асоціюється з метаболічним ацидозом з високим аніонним проміжком, особливо у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

Аскорбінова кислота при пероральному прийомі посилює всмоктування заліза; підвищує рівень етинілестрадіолу, пеніцилінів, тетрациклінів; знижує рівень антипсихотичних препаратів, фенотіазинових похідних у крові; знижує ефективність гепарину та непрямих антикоагулянтів; підвищує ризик кристалурії при лікуванні саліцилатами та ризик глаукоми при лікуванні глюкокортикостероїдами; великі дози зменшують ефективність трициклічних антидепресантів. Аскорбінову кислоту можна приймати лише через 2 години після ін’єкції дефероксаміну, оскільки їх одночасний прийом підвищує токсичність заліза, особливо у міокарді, що може призвести до серцевої декомпенсації. Тривалий прийом великих доз при лікуванні дисульфірамом гальмує реакцію дисульфірам-алкоголь. Абсорбція аскорбінової кислоти знижується при прийомі пероральних контрацептивів, вживанні фруктових або овочевих соків, лужного пиття.

Фенірамін посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, трициклічних антидепресантів, протипаркінсонічних препаратів, інгібує дію антикоагулянтів. Одночасне застосування феніраміну зі снодійними, барбітуратами, заспокійливими, нейролептиками, транквілізаторами, анестетиками, наркотичними анальгетиками, алкоголем може значно збільшити його пригнічувальну дію.

Взаємодія фенілефрину з інгібіторами МАО спричиняє гіпертензивний ефект, з трициклічними антидепресантами (амітриптиліном) - підвищує ризик серцево-судинних побічних ефектів, з дигоксином і серцевими глікозидами - призводить до аритмій та інфаркту, з іншими симпатоміметиками - збільшує ризик побічних серцево-судинних реакцій та артеріальної гіпертензії, може знижувати ефективність β-блокаторів та інших антигіпертензивних препаратів (резерпіну, метилдопи, дебризохіну, гуанетидину) з підвищенням ризику артеріальної гіпертензії та побічних серцево-судинних реакцій. Одночасне застосування фенілефрину з алкалоїдами ріжків (ерготаміном і метисергідом) може збільшити ризик ерготизму.