Опис Едарбі табл. 80мг №28

Склад
діюча речовина: azilsartan medoxomil;

1 таблетка Едарбітм по 20 мг містить 21,34 мг азилсартану медоксомілу калію, що еквівалентно 20 мг азилсартану медоксомілу;

1 таблетка Едарбітм по 40 мг містить 42,68 мг азилсартану медоксомілу калію, що еквівалентно 40 мг азилсартану медоксомілу;

1 таблетка Едарбітм по 80 мг містить 85,36 мг азилсартану медоксомілу калію, що еквівалентно 80 мг азилсартану медоксомілу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421); кислота фумарова; натрію гідроксид; гідроксипропілцелюлоза; натрію кроскармелоза; целюлоза мікрокристалічна; магнію стеарат; вода очищена.

Лікарська форма
Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 20 мг: білі або майже білі таблетки, з гравіюванням «ASL» з однієї сторони і «20» з іншої сторони;

таблетки по 40 мг: білі або майже білі таблетки, з гравіюванням «ASL» з однієї сторони і «40» з іншої сторони;

таблетки по 80 мг: білі або майже білі таблетки, з гравіюванням «ASL» з однієї сторони і «80» з іншої сторони.

Фармакотерапевтична група
Препарати, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, антагоністи рецепторів ангіотензину II, прості.

Код АТХ С09С А09.

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Азилсартан медоксоміл є активним попередником лікарської речовини, призначеним для перорального застосування. Попередник швидко перетворюється на активну молекулу азилсартану, яка за рахунок блокування процесів зв’язування ангіотензину ІІ з рецепторами АТ1 у багатьох тканинах виступає селективним антагоністом ефектів ангіотензину ІІ (див. розділ «Фармакокінетика»). Ангіотензин ІІ – основний блокуючий агент ренін-ангіотензинової системи; до ефектів ангіотензину ІІ належать звуження судин, стимуляція синтезу та вивільнення альдостерону, стимуляція роботи серця та стимуляція реабсорбції натрію у нирках.

Блокування рецепторів АТ1 призводить до пригнічення негативного зворотного впливу ангіотензину ІІ на секрецію реніну, але підвищення активності реніну у плазмі крові та зростання рівнів ангіотензину ІІ у системному кровотоці, які виникають внаслідок блокування рецепторів, не перешкоджають розвитку антигіпертензивної дії азилсартану.

Фармакокінетика. Після перорального застосування азилсартан медоксоміл швидко гідролізується у травному тракті та/або під час абсорбції до активної речовини (азилсартан).

Дослідження in vitro показують, що у процесах гідролізу в кишковому тракті та печінці бере участь фермент карбоксиметиленбутенолідаза. Також у гідролізі азилсартану медоксомілу до азилсартану беруть участь плазматичні естерази.

Абсорбція. Виходячи з концентрацій азилсартану у плазмі крові, розрахункова абсолютна пероральна біодоступність азилсартану медоксомілу становить приблизно 60 %. Після перорального прийому азилсартану медоксомілу максимальна концентрація азилсартану у плазмі (Cmax) досягається через 1,5–3 години (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Їжа не впливає на біодоступність азилсартану.

Розподіл. Об’єм розподілу азилсартану становить приблизно 16 літрів. Азилсартан інтенсивно (>99 %) зв’язується з білками плазми, переважно з сироватковим альбуміном. Зв’язування з білками плазми не змінюється у діапазоні концентрацій, значно вищих за ті, яких досягають при застосуванні рекомендованих доз.

Біотрансформація. Метаболічне розщеплення азилсартану призводить до утворення двох основних метаболітів. Основний метаболіт у плазмі утворюється шляхом О-деалкілювання, він позначається як метаболіт М-ІІ. Другорядний метаболіт, який утворюється у результаті декарбоксилювання, позначається як метаболіт М-І. Рівні системної експозиції основного та другорядного метаболітів у людини становили приблизно 50 % та менш ніж 1 % від рівня експозиції азилсартану відповідно. M-І та M-ІІ не чинять додаткового впливу на фармакологічну дію азилсартану медоксомілу. Метаболізм азилсартану переважно відбувається за рахунок ферменту CYP2C9.

Виведення. Після перорального прийому азилсартану медоксомілу, міченого радіоактивним ізотопом 14С, приблизно 55 % радіоактивності виводилося з організму з калом та приблизно 42 % – із сечею. Приблизно 15 % препарату виводилось із сечею у вигляді незміненого азилсартану. Період напіввиведення азилсартану із плазми крові становить близько 11 годин, а нирковий кліренс дорівнює приблизно 2,3 мл/хв. Рівноважна концентрація азилсартану розвивається у межах 5 днів, та під час багатократного прийому препарату у режимі один раз на день акумуляції у плазмі не відбувається.

Лінійність/нелінійність. У діапазоні доз азилсартану медоксомілу від 20 до 320 мг після прийому разових або багаторазових доз була встановлена залежність експозиції азилсартану від прийнятої дози.

Характеристики у особливих підгрупах пацієнтів.

Діти. Фармакокінетику азилсартану у дітей (віком до 18 років) не досліджували.

Пацієнти літнього віку. Значних відмінностей у фармакокінетиці азилсартану у молодих осіб (віком 18-45 років) та пацієнтів літнього віку (65–85 років) виявлено не було.

Порушення функції нирок. У пацієнтів із легкими, помірними та тяжкими порушеннями функції нирок загальна експозиція азилсартану (AUC) зростала на 30 %, 25 % та 95 % відповідно. У пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю на діалізі зростання експозиції не спостерігали (+5 %). Водночас клінічний досвід застосування препарату для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок або термінальною стадією недостатності нирок відсутній. Азилсартан не виводиться з системного кровообігу при гемодіалізі.

Порушення функції печінки. Лікування препаратом Едарбітм пацієнтів із легким (клас А за Чайлдом–Пʼю) або помірним (клас В за Чайлдом–Пʼю) порушенням функції печінки протягом не більше 5 днів призводило до незначного зростання експозиції азилсартану (зростання AUC у 1,3-1,6 рази). Застосування препарату Едарбітм для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки не досліджували.

Стать. Значних відмінностей у фармакокінетиці азилсартану у чоловіків та жінок виявлено не було. Необхідність у корекції дози залежно від статі пацієнта відсутня.

Расова приналежність. Значних відмінностей у фармакокінетиці азилсартану у білих та чорношкірих пацієнтів виявлено не було. Необхідність у корекції дози залежно від расової приналежності пацієнта відсутня.

Показання
Лікування ессенціальної гіпертензії у дорослих.

Протипоказання
Підвищена чутливість до активної речовини або до інших компонентів препарату.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) не застосовувати Едарбітм з препаратами, що містять аліскірен.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії
Не рекомендовані комбінації.

Літій. Під час одночасного застосування препаратів літію та інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) спостерігали оборотне зростання концентрації літію у сироватці крові та оборотне збільшення проявів токсичності. З блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ може спостерігатись аналогічний ефект. У звʼязку з відсутністю досвіду одночасного застосування азилсартану медоксомілу та препаратів літію таке поєднання препаратів не рекомендоване. За необхідності одночасного застосування цих препаратів рекомендовано ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту у дозах >3 г/добу та неселективні НПЗП.

При одночасному застосуванні НПЗП (тобто селективних інгібіторів ЦОГ-2, наприклад, ацетилсаліцилової кислоти у дозах >3 г/добу та неселективних НПЗП) та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ можливе послаблення гіпотензивної дії останніх. Крім того, одночасне застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та НПЗП може призвести до зростання ризиків погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові. Таким чином, на початку рекомендовано лікування забезпечувати адекватну гідратацію пацієнта та контроль функції нирок.

Калійзберігаючі сечогінні препарати, калійвмісні добавки, замісники солі з вмістом калію та інші речовини, які здатні підвищувати рівень калію у крові.

Калійзберігаючі сечогінні препарати, калійвмісні добавки, замісники солі з вмістом калію та інші препарати (наприклад, гепарин) при одночасному застосуванні можуть підвищувати рівень калію у крові. За необхідності слід контролювати рівень калію у сироватці крові.

Додаткова інформація.

Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії, погіршення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією активним агентом РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

У дослідженнях при застосуванні азилсартану медоксомілу або азилсартану у комбінації з амлодипіном, антацидними препаратами, хлорталідоном, дигоксином, флуконазолом, глібуридом, кетоконазолом, метформіном та варфарином не було зареєстровано клінічно значущих взаємодій лікарських препаратів.

Азилсартан медоксоміл швидко гідролізується естеразами у травному тракті та/або під час абсорбції до активної речовини азилсартану. Дослідження in vitro вказують на малу ймовірність взаємодій, основаних на пригніченні естераз.