Опис Аміодарон табл. 200мг N30

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АМІОДАРОН

(Amiodaronе)



Склад:

діюча речовина: аміодарону гідрохлорид;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду (у перерахуванні на 100% речовину) 200 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.



Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:таблетки білого або майже білого кольору плоскоциліндричної форми з фаскою і рискою.



Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Аміодарон.

Код АТХ С01B D01.



Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості.

Подовжує ІІІ фазу потенціалу дії серцевих клітин, здебільшого за рахунок уповільнення току в калієвих каналах (ІІІ клас за класифікацією Vaughan Williams).

Виявляє брадикардичний ефект у результаті зниження автоматизму синусового вузла. Така дія не є антагоністичною щодо атропіну.

Чинить неконкурентну альфа- та бета-антиадренергічну дію.

Уповільнює провідність у синоатріальному вузлі, передсердях та атріовентрикулярному (АV) вузлі, що більш виражено при прискоренні ритму.

Не змінює внутрішньошлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, АV-вузловому та шлуночковому рівнях.

Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період у додаткових атріовентрикулярних шляхах.

Інші властивості.

Зменшує споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження периферичного опору та зменшення частоти серцевих скорочень.

Збільшує коронарний кровотік завдяки безпосередньому впливу на гладку мускулатуру артерій міокарда та підтримує серцевий викид шляхом зниження тиску та периферичного опору, не виявляючи будь-яких негативних інотропних ефектів.

Був проведений метааналіз результатів тринадцяти контрольованих рандомізованих проспективних клінічних досліджень за участі 6553 пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78%) або страждали на хронічну серцеву недостатність (22%).

Середній період подальшого спостереження за пацієнтами становив від 0,4 до 2,5 року. Середня щоденна підтримуюча доза аміодарону становила від 200 до 400 мг.

Метааналіз продемонстрував значне зниження під дією аміодарону загального показника летальних випадків, яке становило 13% (ДІ 95 % 0,78-0,99; p=0,030), та зниження летальних випадків від порушень серцевого ритму на 29% (ДI 95% 0,59-0,85; p=0,0003).

Однак до інтерпретації цих результатів слід підходити обережно, враховуючи неоднорідність досліджень, результати яких увійшли до метааналізу (неоднорідність переважно стосується відібраної групи хворих, тривалості спостереження, методики проведення та оцінки результатів досліджень).

Відсоток хворих, які припинили лікування, був значно вищим у групі пацієнтів, які отримували аміодарон (41%), ніж у групі пацієнтів, які отримували плацебо (27%).

У 7% пацієнтів, які отримували аміодарон, виник гіпотиреоз, порівняно з 1% у групі пацієнтів, які отримували плацебо. Гіпертиреоз було діагностовано в 1,4% пацієнтів, які приймали аміодарон, і у 0,5% пацієнтів у групі пацієнтів, які отримували плацебо.

Інтерстиціальна пневмопатія спостерігалася в 1,6% пацієнтів, які приймали аміодарон, і у 0,5% пацієнтів у групі пацієнтів, які приймали плацебо.

Фармакокінетика.

Аміодарон є лікарським засобом із повільним виведенням та вираженою спорідненістю з тканинами.

Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30% до 80% (середній показник - 50%). Після одноразового прийому максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається в середньому протягом одного тижня після початку прийому препарату (від декількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень міжіндивідуальної варіабельності (від 20 до 100 днів). Впродовж перших днів лікування цей препарат накопичується у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Виведення починається через декілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається впродовж декількох місяців із індивідуальними коливаннями.

Такі характеристики пояснюють необхідність застосування навантажувальної дози з метою швидкого накопичення препарату у тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.

Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється в сечі у формі йодиду; 6 мг йоду за добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Решта препарату, тобто більша частина йоду, виводиться з калом після метаболізму у печінці.

Незначне виведення препарату із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим із порушеннями функції нирок.

Після відміни лікування виведення з організму триває впродовж кількох місяців. Слід враховувати до уваги, що після відміни препарату його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.



Клінічні характеристики.

Показання.

Профілактика рецидивів:

- шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

- симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

- суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;

- фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.